Сокальська гімназія

:: 09.03.2017

  

Шкільний літопис :: Новини


09.03.2017

Вшановуємо Кобзаря

9 березня учні Сокальської гімназії імені Олега Романіва з шаною і гордістю відзначали 203 річницю з дня народження світоча української нації – Тараса Шевченка.

У цей день у школі панувала неймовірна атмосфера чогось особливого, незвичайного. Учні були одягнені у вишиванки, скрізь лунали шевченківські поезії, на стінах красувалися намальовані дітьми тематичні стіннівки і малюнки.

Гімназисти урочисто розпочали свій день із «Заповіту» Пророка. Кожен, проголошуючи ці вже так добре знайомі рядки, знову черпав і пізнавав щось нове для себе. Кожен по-новому усвідомлював увесь аристократизм духу Шевченка, його величність та унікальність. Бо, без сумніву, від поезій письменника не тільки перехоплює подих, а й завмирає серце.

Учні 5(9)-Б класу провели для старшокласників науково-практичну конференцію «Загадка феномену Шевченка», темою якої були біографія та творчий шлях митця. Діти по-іншому спробувади донести до глядачів усі відомі та невідомі факти із життя поета: життєпис, відомості про творчий спадок, найновіші гіпотези (навіть щодо подружнього щастя Тараса). У залі панувала тиша, слухачі захоплено сприймали таку нову подачу біографії вже «старого» Шевченка. Ліричні інсценізації уривків творів підсилювали почуте й побачене від учасників конференції у процесі перегляду презентації та фрагментів фільму про Кобзаря. Безумовно, усі були в захваті!

А вже наступного дня відбулася літературно-музична композиція «» за участю учнів 2-А та 4-Б класів під керівництвом Іванець М.П. Справжня вистава, під час якої діти мандрували в часі разом із малим Тарасиком, далі – зустрілися із дійовими героями Лесиної «Лісової пісні», які так гармонійно поєднали два регіони України в одне літературне диво. Лунала лірична музика, змінювалися актори, в залі панувала тиша – кожен торкався думкою і душею Тарасових творів. Разом заспівали «Заповіт» і відчули, що Шевченко поруч у своїх пророчих заповітах.

Шевченко – наш сучасник, він був з нами і є зараз, хоча відійшла у Вічність Його душа. Вона, зболіла стражданням усього народу, не байдужа до нашого сьогодення, бо мав Він «в серці те, що не вмирає». Тарас – не застиглий у віках пам’ятник чи портрет на стіні. Він – наша совість і наша пам’ять. Тож не забуваймо, читаймо та научаймося в Шевченка! І дякуймо Богу за те, що він подарував українському народу такого сина!

Марта Яремко, учениця 5-Б класу